До п'ятниці треба жити!
Друга Ріка
Друга Ріка
Першовересень вперто ввірвався в наше життя. Тепло час від часу тішило. З настанням прохолодних і похмурих днів люди поглинулися меланхолією. Всі, крім мене. Принаймні я так думала трішки раніше. Початок шаленої осені. Девіз : Встигнути бодай щось. Переконуюсь у короткочасності дня і впевнююсь у тривалості ночі. Ех ніч з кавою (миттєвим порятунком від всього-всього).
Чула, що найпоширенішою фразою у світі є :"Made in China". У наші же школі найчастіше вживана :"Вчіться, бо ЗНО!". Ці слова вже вибішують сильніше за :"Ти жирна!". Самі знаємо, що треба. Вчителі круто взялись за випускників. Ібо нема чо сачкувати. І тут пригодилися всі навички виживання. А результат - згодом.
Чудовим підсумком першого напруженого тижня стало весілля. Полегшало. Дощ не вплинув ні на кого. Чудові наречені,музика і т.д. Ще й коліжанка під боком. Так мало треба для щастя. Найгучніший стіл. Конкурси на які не йшли, але потрапляли. Пожежники на весіллі.) Ех... Є, що згадати. Думаю, що краще помовчати. Весело було всім!
Під впливом шалених емоцій розпочався другий тиждень, який не відставав насиченістю від першого. Домашнього не меншає, осінь вміло вичерпує весь позитив і додає втоми. Тут таки розумієш, що не викрутитись. Поглинулась і я ностальгією чи то лінню. Будете заперечувати, але ці поняття близькі, як на мене. На щастя, коли мені почало бракувати емоцій і спогадів настала субото-неділя. І останньому туманові зрозуміло, що приперлася в рідні краї моя Оксана. Вийшли в люди на футбол. Наші перемогли. Приємно поспілкувались ще з парочкою студентів, які не дуже орієнтуються в часі. Наполегливо радили, куди вступати, але губилися в аргументах. І таке буває. Насміялись зате досхочу. Вимерзли і поплентались додому.
Третій тиждень приніс тотальні недосипи. Підготування до школи накладалось на приготування до празнику утворюючи тісний зв'язок. Школа вже не так тішить, як першого вересня. Вчителям, здається, ми теж набридли уже всі. Дотягнулись якось до вихідних, а їх аж 3 доби. Що може бути краще суботонедільногопонеділка? Метушня. Метушня. Метушня. І вечір понеділка настав. Та не час сумувати. Ксюня (інтерпретація її імені, що мені сподобалась) в мене. Посиділи, поговорили, згадали, обдумали і на танці. Музика якісна. Милі обличчя. Ехххх частинка людей, котрих бракує. Вдячність тим, хто тримав сумку. Втома брала своє і ми відправились додому з надіями на легкий вівторок і не тільки.
Вівторок розпочався з самостійної. На звання "Легкий день" не претендували і наступні. Навіть мої невгамовні співмученики посмутніли.Меланхолія чи депресняк круто за мене взялися. Та надіюся, що не надовго. В очікуванні вихідних, душевних розмов, нормального сну. І невід'ємної їх частини - Оксани! Бережіть давню дружбу. Вона ж, як вино!
S.P.Блог беззаперечно буде оновлюватись! Дякую за терпіння. Тепла Вам!
