Легкий подих або наблизитись до богем !

Життя - театр, а люди в ньому актори.
(Шекспір)

Дні змінювали ночі, і нарешті довгоочікувана моя весна. Про любов до цієї пори я можу говорити безкінечно. Вона магічна й фантастична. Її повітря  - цілюще.(Але це не означає, що без шапки  потрібно іти вже 1 березня). Кольори своєю ніжністю пробуджують щось тепле в душах. Те, чого бракувало зимою, бо мерз ніс. І нехай яка там погода. Весняний вітер заставляє рухатись вперед, додає сил, підштовхує на різні авантюри. 

Про авантюри і події мого березня піде мова. Найцікавіше, мабуть, почалося з приходом Богданни Петрівни до школи. Вона була малослівною :"Треба поїхати виступити в ЦРБ. Поїдеш? Кажи назву твору." Не надаючи особливого змісту діалогу пошкандибала на фізику, де була радісна новина. Явище інтерференції, яке спочатку нам здалося ще однією "життєнеобхідною темою", змогло нас зацікавити. І так, ми дули мильні бульки. Не говоріть про вік, про зно, про серйозність. Просто в той момент щастя всього світу було в мильних бульбашках. Хіба цього мало? 

Теплішало. Ліниво з нотами радості Сатурн стирав все на своєму шляху. Періодично падав сніг. Настав день квітів. День (з п*ятниці по вівторок) безкінечного матріархату, як у скіфів. Трішки деталей. Чоловіки ще вміють тішити. Час, коли про гентерну рівність всі мовчать і прагнуть догодити! 

А далі тривали ті події, які змусили мене вже святкувати 27 березня. Зворушливим був конкурс до 202 річниці уродин Т.Г.Шевченка у школі. Дівчатка - молодчинки. Чогось дуже важливим було те, як прочитаю "Сон" востаннє на шкільному концерті. Емоції переповнювали. І це було найвдаліше моє виконання. Скромність. Вразило, що змогла розчулити глядачів. А після вручення директором Кварцяним М.В. грамоти за зайняте І місце зі словами :"Вже все, Іра!" - сльози важко було стримати самій. 

 Бо дійсно все частіше ми чуємо слово "останній". Останній рік, семестр, підручник, робочий зошит, концерт, вірш, а зовсім скоро і дзвінок. Мені дуже сподобалось, коли, дивлячись на мої сльози, Андрійко Менько сказав :"Тебе ше та школа не достала, чи вже достала засильно, що ти розплакалась?" Я задумалась, але відповіді поки не знаю.
Далі були районний та обласний конкурси, які залишили стільки вражень, що не можу досі толком сформулювати думки. Відверто скажу, що не очікувала перемоги в районі, а тим більше ніхто не казав, що продавженню бути. 

Була в різних краєзнавчих музеях, але з соромом визнаю, що тільки цей конкурс спонукав мене відвідати тернопільський. Я би там жила. 

 Безумовно отримані емоції важко передати словами. Це певний досвід, нові знайомства, цілеспрямоване оточення та розуміння того, що, мабуть, таки не займаєш в цьому житті чи приміщенні чужого місця.  Дуже багато переосмислила. Впевнена, що завжди потрібно чогось прагнути! Інколи, щоб тебе почули просто необхідно змінити глядачів. Якщо програвати, то тільки найкращим.  Головна перемога- перемога над своїми страхами, невпевненістю та лінню.

 Якщо погоджуватись з Шекспіром (епіграф), то ми граємо ролі, але завжди необхідно грати "свою" роль; нести людям те, в чому переконаний, щирість і добро! 

P.S. Хочеться всіх привітати, з пройдешнім Міжнародним днем театру. Нехай буде менше трагедій та драм, більше тепла та радості, бо весна! А ще цього місяця форматнула галерею і щойно мало не стерла все набране. Тому щастя всім. Насправді подій набагато більше, ніж тут написано. Можливо, чекаєте чогось глибшого, тому вибачте. Дякую, що навіть у ті моменти, коли статті вже місяць є перегляди. Дуже приємно. Тільки тому і продовжуватиму.