Декому краще вдаються приголосні, декому голосні. Сергій Жадан

Кожен пливе поки хвиля несе
і поки глибока вода

Глибока і темна до самого дна 

До самого-самого дна

Скрябін

Наше життя - келих. Одні випивають його солод, достаток, щастя. На жаль, є й ті, кому й не дано скуштувати цих речей. В деяких, воно - насичене. В інших - сіре та буденне.
Ще з дитячих років розуміємо, ми - абсолютно різні. Вирізняємось зовнішністю, думками, мріями, настроями, реакцією на ту чи іншу подію. Саме в цей період починаємо обирати пріорітети, нам здається, що все вдається з легкістю.То чому ж більша частина дорослих схиляється до натовпу?
Ще в школі чи дитсадку кожен з нас зустрічався з ущемленням власного "я". Сумніваєтесь? У кожному об'єднанні завжди є хтось, кого вважають найкращим, до чиєї думки зажди прислухаються. Отак ще дітлахи самі того не розуміючи втрачають себе, аби зберегти дружбу, певний статус, гарне відношення. Це перший крок до втрати себе. Люди, ставши на цей шлях, продовжують так само і далі досягати цілей в університеті, на роботі, з новими людьми. Але вони упускають момент, що більшість прагне живих стосунків, обміну думками, бо ж нікому не потрібна його маленька копія.
Ті ж, кому вдається оминути цього шляху теж не завжди одинаково "боєздатні". Вони по-різному справляються з проблемами життя, яке непередбачуване.Розчаровуючись в певних ситуаціях, деяке коло людей намагається не виділятися поміж натовпу. І це ще один не вірний крок. Слід завжди пам'ятати, що перешкоди роблять нас сильнішими. Не потрібно боятися пробувати, виділятися, ділитися своїми думками. Нехай у вашому житті була якась подія, але ж попереду ще багато всього світлого і чудового.
На щастя, є й ті люди, які завжди відстоюють своє бачення, не бояться його оприлюднювати. І не важливо, музикант ви чи художник, архітектор чи скульптор, вчитель чи лікар, письменник чи політик, економіст чи садівник. Головне, що ви залишаєтесь собою.
Згадайте життєві історії відомих людей. Чехова залишали ще на один рік у школі, бо він не вмів писати творів. Бах був глухим, але це не заважало творити надзвичайні мелодії. То чому ми (особи, зазвичай, без вад) боїмося проявити себе? Невпевненість? Тваринне правило "не виділятися зі стаї"? Лінь? Напевне, все разом.
На щастя, ми живемо в ХХІ ст, в якому проблема "втрати "я"" не настільки глобально проявляється, як в минулі епохи. Зараз кожен має право обирати одяг, що довподоби, зачіску, релігію, професію, стиль життя, що є неабияким плюсом і боротьбою з "штампованими" людьми. Світу потрібна оригінальність, самобутність, тому це, як заохочення бути собою.
 Наше життя ми не можемо, мабуть, уявити без фільмів, серіалів, театральних п'єс. Зазвичай, дивлячись на будь-що з вищеперечисленого ми стараємось вловити якнайкраще образ героя, хід його думок, жести. І на основі переконань розуміємо, що певний актор надав головному герою багато свого. Індивідуальність - те без чого не можлива ні одна постановка чи кадр.
Часто, ідучи вулицею, я вдивляюся в обличчя людей. Он жінка, заклопотана біжить, по синочка до школи. Там - замріяний юнак з букетом ромашок, мабуть, для мами чи для коханої. З автомобіля видно проникливий погляд сивуватого дідуся. Про що він замислився? Так і хочеться запитати. Відволікає ніжна, трепетна мелодія, що виринає з гітари симпатичного юнака. Поглинута цими дивними звуками не лише я. Поруч художник-аматор малює пейзаж. Можливо ця картина зробить його всесвітньовідомим митцем? Думка одна, друга, третя....Зупинившись на хвилину, ми бачимо, що всі - різні. І не важливо приземлені чи піднесені. Важливо те, що кожен надзвичайно прекрасний, коли є собою.
Отже, наш світ чудовий і чудові в ньому справжні люди.

P.S. Спостереження  - велика річ. Бережімо самобутність, вдосконалюймося і будьмо людьми. Зима - не дуже холодна, тому тепла вашим душам. Повірте в диво. Можливо все! 

Аби не руйнувати ілюзій +16

Ось вам відвертість

- різка, надривна, без
ошатних, мереживних рим.

Леона Вишневська

Осінь добігла свого часу. Вона була незвичайною. Остання шкільнаа меланхолійна пора. Сумно. Не обманюю. Багато людей зі мною не погодяться, але вона тільки додала холоду. 
Золотоволоска несла багато подій. Про всій не розповісти. 

Однією з найвагоміших був похорон нашого Героя. Символічно, що відбулося це в переддень другої річниці Євромайдану. Небо плакало. Не збираюся багато висловлюватись на цю тему, бо ще надто багато емоцій та болю. Завжди життєрадісний молодий чоловік попрощався з життям. Коли б він міг, то напевне промовив :"За що?!". Іронічно, але напрошується цитата з відомого старого мультфільму "Просто так." Величезна втрата. Не перша, сота, тисячна, що найгірше - не остання!
А ми живемо. Сотні проблем. Багато байдужості, що ранить гірше леза. Складна ситуація в країні не сплотила нас усіх воєдино. Егоїзм на вищому щаблі. Страшно усвідомити, як ми живемо. 

Будні у школі змінюються олімпіадами. Тиждень за тижнем минає. Випускний клас. Вимоги. Найбіше вражає, що всі ці справи марні. (Принаймні для мене.) На сон часу бракує, але тим людям, через, чиє прохання у тебе не було вихідних абсолютно байдуже. Їх не хвилює нічого з того, як ти живеш. Ти повинна 100% бути готовою до уроків. А то й мовлять :"Це вам не 5 клас, з підручника - мало. Ніяких привілеїв." Можна подумати, що вони в мене були. Пробиває на сміх.  Проте, вибачте, коли я догроблюю своє здоров'я та час за вашими проханнями, то все ок! А що потім? "Нікого не гребе твоє собаче горе!"- Слова невідомого автора, які часто прекрасно характеризують ситуцію.  Нити - звичка живих.

Я не страждаю "Хворобою Відмінників". Кращою стараюся бути лише, ніж вчора. Нехай не збираю всіх переможних титулів, але радію з емоцій та позитивних випромінювань цих зустрічей. Світло усіх олімпіад - люди, які поруч. Саме в таких ситуаціях пізнаєш хто є хто. Вічні олімпіади та конкурси навчили мене легко знаходити знайомих, багато з них стали друзями й швидко розуміти, яка та людина,  що поруч.. Списки знайомств постійно поповнюються, що тішить.  Нові люди - інші думки, емоції, дії. Завжди є що почерпнути для себе. Вони ще й чудовий мотиватор працювати над собою і усвідомити, що завжди є куди рости..І більшість заслуговують, аби про них писали книги, бо - чудові. Хоча й не всі , але про це не мені говорити. Я впевнена, що внуки мої будуть чути ці імена і соціальні мережі та випадкові й заплановані зустрічі завжди будуть приносити лише радість. 

P.S.  Мелайхолійна сповідь. Цікаво почути Ваші думки. Щось хороше є завжди. Оновлення згодом. Тепла Вам сердечного, душевного та фізичного. Спасибі, що ви є!