Декому краще вдаються приголосні, декому голосні. Сергій Жадан

Кожен пливе поки хвиля несе
і поки глибока вода

Глибока і темна до самого дна 

До самого-самого дна

Скрябін

Наше життя - келих. Одні випивають його солод, достаток, щастя. На жаль, є й ті, кому й не дано скуштувати цих речей. В деяких, воно - насичене. В інших - сіре та буденне.
Ще з дитячих років розуміємо, ми - абсолютно різні. Вирізняємось зовнішністю, думками, мріями, настроями, реакцією на ту чи іншу подію. Саме в цей період починаємо обирати пріорітети, нам здається, що все вдається з легкістю.То чому ж більша частина дорослих схиляється до натовпу?
Ще в школі чи дитсадку кожен з нас зустрічався з ущемленням власного "я". Сумніваєтесь? У кожному об'єднанні завжди є хтось, кого вважають найкращим, до чиєї думки зажди прислухаються. Отак ще дітлахи самі того не розуміючи втрачають себе, аби зберегти дружбу, певний статус, гарне відношення. Це перший крок до втрати себе. Люди, ставши на цей шлях, продовжують так само і далі досягати цілей в університеті, на роботі, з новими людьми. Але вони упускають момент, що більшість прагне живих стосунків, обміну думками, бо ж нікому не потрібна його маленька копія.
Ті ж, кому вдається оминути цього шляху теж не завжди одинаково "боєздатні". Вони по-різному справляються з проблемами життя, яке непередбачуване.Розчаровуючись в певних ситуаціях, деяке коло людей намагається не виділятися поміж натовпу. І це ще один не вірний крок. Слід завжди пам'ятати, що перешкоди роблять нас сильнішими. Не потрібно боятися пробувати, виділятися, ділитися своїми думками. Нехай у вашому житті була якась подія, але ж попереду ще багато всього світлого і чудового.
На щастя, є й ті люди, які завжди відстоюють своє бачення, не бояться його оприлюднювати. І не важливо, музикант ви чи художник, архітектор чи скульптор, вчитель чи лікар, письменник чи політик, економіст чи садівник. Головне, що ви залишаєтесь собою.
Згадайте життєві історії відомих людей. Чехова залишали ще на один рік у школі, бо він не вмів писати творів. Бах був глухим, але це не заважало творити надзвичайні мелодії. То чому ми (особи, зазвичай, без вад) боїмося проявити себе? Невпевненість? Тваринне правило "не виділятися зі стаї"? Лінь? Напевне, все разом.
На щастя, ми живемо в ХХІ ст, в якому проблема "втрати "я"" не настільки глобально проявляється, як в минулі епохи. Зараз кожен має право обирати одяг, що довподоби, зачіску, релігію, професію, стиль життя, що є неабияким плюсом і боротьбою з "штампованими" людьми. Світу потрібна оригінальність, самобутність, тому це, як заохочення бути собою.
 Наше життя ми не можемо, мабуть, уявити без фільмів, серіалів, театральних п'єс. Зазвичай, дивлячись на будь-що з вищеперечисленого ми стараємось вловити якнайкраще образ героя, хід його думок, жести. І на основі переконань розуміємо, що певний актор надав головному герою багато свого. Індивідуальність - те без чого не можлива ні одна постановка чи кадр.
Часто, ідучи вулицею, я вдивляюся в обличчя людей. Он жінка, заклопотана біжить, по синочка до школи. Там - замріяний юнак з букетом ромашок, мабуть, для мами чи для коханої. З автомобіля видно проникливий погляд сивуватого дідуся. Про що він замислився? Так і хочеться запитати. Відволікає ніжна, трепетна мелодія, що виринає з гітари симпатичного юнака. Поглинута цими дивними звуками не лише я. Поруч художник-аматор малює пейзаж. Можливо ця картина зробить його всесвітньовідомим митцем? Думка одна, друга, третя....Зупинившись на хвилину, ми бачимо, що всі - різні. І не важливо приземлені чи піднесені. Важливо те, що кожен надзвичайно прекрасний, коли є собою.
Отже, наш світ чудовий і чудові в ньому справжні люди.

P.S. Спостереження  - велика річ. Бережімо самобутність, вдосконалюймося і будьмо людьми. Зима - не дуже холодна, тому тепла вашим душам. Повірте в диво. Можливо все!