Стоп. Знято. Далі! В пам'яті ж - просто літо.

і по крихтах визбирують тліючі залишки літа.

© kateruna babkina

Недоосіння лихоманка сягає кульмінації. Голова обертом. Купити. Запам'ятати. Обдумати. Встигнути. Доробити. Переглянути. Проаналізувати. І це все - лише частина пунктів з розділу "ОБОВ'ЯЗКОВО!!!".
В повітрі відчувається запах знервованості, напруження з невеликим відтінком хаосу.А в пам'яті ще позитивні моменти "Іншого літа", яке завершилось непомітно. Яскраві спогади з Дня Прапора, що порадував перемогою нашої маленькї красуні. Шалена атмосфера, старанні учасниці, що тішили на кожному кроці. Таки, журі мало рацію, коли усім присудили "свою" номінцію, адже учасниці були варті відзнаки. Наша квіточка проявила неабияку мужність, бо вийшла на сцену ще з наслідками травми. Лишній раз довела, що труднощі - загартовують.
Вечір завершився дещо ліричніше, але непогано.

Наступний тиждень теж насичував подіями. Напружений розпорядок дня. Репетиції до останнього Першого дзвоника у школі. Дещо переламним був четвер. Підготування до Дня Файного Міста. 28 серпня. Чудова дата, що, як останій подих. Хоч і кажуть :"Перед смертю не надихаєшся", ми з незамінною Оксаною довели, що не все так страшно. Після естафети плита-стіл мене понесло до неї на зустріч. Мегапозитивні гості. Та не сидіти  ж дома. Вирішено : До центру. Загалом там все було дуже ну дуже атмосферно. Мене, чомусь, несло до вуличних музиканів, що не дуже вражало її. Без довгих дискусій зібрались посидіти в "Файному...", де на жаль, було зайнято, як і всюди. Гримаси були не дуже задоволеними. На жаль. Зрозумівши, що там Ми бачили вже все - відправились до Співочого поля. Між цими пунктами був вистражданий громадський транспорт і переодягання. Якщо Ви думаєте, що найгірше їхати з бабульками з базару, то Ви ще нічого не бачили!!!  Пункт призначення! Пекун не вражала. Приємний хлопчина - продавець. А справжньою зіркою був Віктор Павлик. Насправді. Хоч початок не дуже вражав, та піля "Приречений на любов" хотілось танцювати. Понеслися. Так двоє людей практично з середини поля прорвались до першого ряду. Таке буває. Оксана - людина, що завжди знає, як і куди іти. Жирний знак оклику поставлено. Селфі з зіркою, і плювати, що він на задньому фоні. Витанцювались. Наспівались. Можна лікувати горло. Тішились.

На жаль, не потрапили на "Вуличний ринок"29 і 30. Субота - емоційно перевантажена. Неділю ж зробив чудовою фільм "Дітям до 16...". Примітка : невелике вікове обменеження. Важкий психологічно, але вартий перегляду. освіжає голову, змінює хід думок, допомагає усвідомити багато важливих речей. Абсолютно випадково натрапила, але не пошкодувала. Вчинки героїв заставляють задуматись, насичений сюжет. Змістовно. І фраза, що найбільше сподобалась :"Єдиних - немає. Кохати потрібно тих, хто поруч."

Останній день канікул- понеділок. Підстриглась. Нарешті.Так багато позаду. Сльози, Радість. Зустрічі. Подорожі. Світанки і вечори. Недоспані ночі. І ще багато-багато всього іншого, що стало частиною мене і мого літа. Літа, якому я вдячна все. А Вам вдяччна за те, що приділяєте увагу мені читаючи недосконалі, але щирі росповіді. Нехай осінь не несе смутку і розчарувань, а лише затишок і нові починання. Удачі всім. А це був останній пост літа 2015. Не мерзніть і висипайтесь! А ще миру нам всім, бо новини не тішать.

Чарівний криєвид Карпат, як ще один спогад із літа 2015.

Післясмак. Роздуми до кави.

Вчора, сьогодні, завтра,

Одне і теж, чи є у цьому сенс.

Молекули взаємодіють. Аромат, що утворився за лічені секунди різко сприймають рецептори нюху.. Жадібно вдихаєш.  Не дочекавшись, поки напій охолодиться - куштуєш. Смак окриляє. На мить забуваєш про все. Розумієш, що таке насправді насолоджуватись миттю.  Ковток за ковтком відчуваєш, що це саме те, що треба. Зовсім звичайна кава здатна зробити тебе абсолютно іншим на декілька митевостей. Кава, що з «фусами», як висловлюєються більшість дітлахів. Кава, яку не спортить цукор, бо терпіти не можу, коли він знищує її смак. Але кава, яку доповнить іриска. Зараз, не думаєш про калорійність чи шкідливість цих речей. Щастя в дрібницях.

Та  найбільше я люблю післясмак. Часто про це повторюю. Інколи іду вилицею після ранкової кави і світ відкривається по-іншому.  Не знаю погано це чи добре, але, мабуть, я залежна. Заспокоюсь… Від кави. В слово післясмак хочеться вкласти набагато глибший зміст. Для мене це меланхолія, легка ностальгія і набір думок, що наповнюють мою голову.  Я так часто пишу речення про те, що думок в голові багато. Саме, тому що вони  виїдають вирішила ними ділитись.

Сьогодні зовсім випадково звернула увагу на те, наскільки різними бувають дві доби.  Це лише 48 годин разом. 48 годин, за які трапляється щось неочікуване чи довгождане, приємне, чи не дуже. Яскраво в'їлася в мою пам'ять неділя. Блудила взагалі ніяка до обіду, бо триває вже «Інше літо», що заполонило давно. Але ж в Оксани, завжди, на все свої плани. Їх порушив тато, що покликав на футбол. І от Струсів. Стадіон. Місце поведення ваших свят. Любі дівчата, коли ідете Ви в те красиве місце щось купуватикраще беріть купюри від 50. (Там все миттєво проясніє. :D)

Закупились. Голосно сміючись і нікому не пояснюючи нічого Ксюха запримітила вільне місце в псевдо холодку. На щастя, вже не дуже пекло… Гра відразу показала хто на полі головний. Багато гарних моментів. Думаю, коментувати – лишнє. Рахунок говорить сам за себе. 10:1 в нашу користь. Радість сягала апогею. Приємно дивувало, що пенальку дозволили забити наймолодшому футболісту ФК Тимчишину С., який справився з поданим завданням і приніс 10-тий гол. Це було мило. Також вразив суддя, який все «видів» і, на щастя, адекватно судив. Після минулої гри він покращив стан суддів у очах більшості. Зі значущим обуренням вболівальники Струсівської ФК кричали своїм : «Ганьба!» - що, я вважаю, недопустимим. Так, гра не задалась, але ж треба вміти терпіти поразки. Хлопці ж потребувала підтримки. Кожен робить помилки. А Ми дрейфували з шикарним настроєм додому. Але ж повторюю : У Оксани на все свої плани. Доба закінчилась шашликами і душевною бесідою, що рідкість, але й необхідність бодай час від часу для кожного. Щаслива в такі миті. Все ж є люди, що б не траплялося – близькі.  (Фото з вечора вирішила не скидати. Хай не болить вас душа!)

Ранок же розпочався по-іншому. З головним болем. Бадьорості ж надала розмова (крики) наших бабуль під моїм вікном о 7.00. На прохання притихнути вони тільки підбавили звук. Не заснути. Мене понесло ранковим вітром з дому. Ранок по-іншому малює всі речі. Все красиве без людей милувало око. Загалом же день не ніс нічого особливого чи спонтанного, все, як і має, як вже давно ввійшло в привичку. Приємно здивували малечі, що прихали таки до тьоті Іри, з чим я довго боролася, але поки не змогла побороти.  Доводиться сприймати, як належне. Підросли ще більше. Ноут конфіскували. Багато тішились і розказували... Як же я скучила – думка, що промайнула в моїй голові.

Ніч же прогресувала... Кіт, як завжди приємно мурчав поруч і кава з ірисками - заспокоювали. Два дні. 48 годин про які хочеться говорити і, що манять своєю відмінністю. Сон закрадається, далеко за північ. Це означає, що вже розпочались нові 24 години, які знову ж принесуть щось нове і відрізнятимуться від кожної з 48-ми попередніх.

Мить вже з «Іншого літа».

  Серпень завжди випадає як шанс

Іздрик

Серпень. Його дуже легко відчути. Повітря інше. Він відрізняється спокоєм і вже дещо меланхолійністю людей, які  встигли набігатись за два попередні місяці. Фрукти на столах у кожному будинку. Найсмачніший місяць настав. Кожен має щось для себе. Саме у такі миті хочеться дочитати всі заплановані  книги, переглянути фільми, завершити перегляд серіалів, які ще мають десятки серій. Взагалі зробити все, що було непоміченими у метушні «Іншого літа». Того, складовою, якого не є серпень. Того, яке вчилоло насолоджуватись миттю. Того, яке змушувало приймати необдумані рішення. Того літа, яке було схожим на те, що в дитинстві. Та серпень – змушений повернути нас у суворі реаліїї.

Якось не дуже ще хочеться, аби все завершувалось. Нехай Бредбері пише; «Відчуй це повітря. Серпень прийшов. Прощавай, літо!»  Я все ж не збираюсь віддаватись осені, втрачаючи дорогоцінні дні. Для людини плани, якої ніколи не збуваються ідеальне рішення – спонтанність. Коли  з тобою привітався футболіст біля магазину і подруга поруч миттєво вилітає на зовні фраза : «Йдемо на футбол.» Після довгих вламувань Христини ухвалено: Ідемо!

 Коли проживаєш навчальний рік у компанії двох хлопців черпаєш багато для себе корисної інформації. Завдяки їм для мене тепер доступні більшість(якщо не всі) термінів і з футболу. Щось таки й тямлю. І так, Ми прибули до місця події. Поле, як і завжди виблискувало ще своїм насичено зеленим кольором.  Лошнів «Нива» - Говилів 17.00. На лаві вболівальників посміхались Оксана та Марта – люди з відмінним почуттям гумору і знаннями про футболістів. Дуже тішили дівчата. Весело проведений час перед грою і багато новин відкрилося під час матчу. Завангували:  3:2 в нашу користь. Не всі погоджувались, але Ми вірили.

 Соромно визнати, але на футболі цього року я була вдруге. Першого разу - гра на кубок у якій наші відвоювали собі перемогу. Гра розпочалась. Наші хлопці – неймовірні. Вміло направляли м'яч. Часті точні атаки воріт суперника. Красиві моменти. Відмінний захист. Чиста гра.

Суперники обрали дещо іншу тактику. Грали грубо. Не упускали можливості піти проти правил. Не найкращі емоції вболівальників стрімко виходили назовні, дещо гострими порівннями і емоційно забарвленими все ж літературними словами. Допоки вболівальник хотів чи то політати, чи то розглянути небо однин з гравців нашої команди лежав на полі. Порушення правил. Не перше і, нажаль, не останнє.

Найбільше ж вражав суддя. Він відмовлявся бачити все,що витворяли суперники, але в наших порушення рахував навіть там, де їх не було. Не зарахував гол, аргументуючи тим, що там псевдо офсайд (положення за грою). Прикро. Присмак корупції. Шкода, що немає свідомості у людей. У такій ситуації країни кожен має розуміти за що стояли на Майдані, за що померла «Небесна Сотня» і за що гинуть воїни АТО. Не хочу нікого судити, але ж хіба може країна змінитися на краще, коли всі живуть за старими правилами і ніхто не збирається вчитись жити по-новому?

Гра продовжувалась. Подачки від судді у вигляді пенальок суперник не зміг обернути на свою користь.  Наші не лише відмінно тримали захист, а й вміло пробивали м'яч по воротах суперника. Свисток. Матч завершено. Рахунок 0:0. Багато емоцій.

Усі розходяться. Кожен іде своєю дорогою. Хтось - до друзів. Хтось – додому. А хтось – просто милуватись духмяними вечорами з запахом матіолії і красою заходу сонця. З надіями, що десь точно чекають і на насиченість сонячних, соковитих днів цього "Іншого літа". 

Її величність, що береже таємниці.

Ця ніч - виклик прози.

Арсен Мірзоян

Ніч… Її величають у творах відомі автори. Оспівують музиканти. Зобаражають художники. Ніч – абсолютна загадка для кожного. В цю пору слова - найтепліші. Люди - щирі. Небо - найкрасивіше. Зорі так і манять своїм виблискуванням. Ось Мала Ведмедиця, а он там - Велика, Лебідь, Змієносець і ще сила-силенна відомих і невідомих мені сузір'їв.  Не всім подобаються прогулянки з людиною, яка багато говорить про те, чим, зазвичай, більшість і не цікавиться. Така вже я - дивна. Пробачте.

Ніч заставляє нас бути теплішими. Хтось трепетно обіймає кохану людину, хтось плаче від образи, а хтось просто насолоджується красою, спокоєм, душевною компанією, музикою і щиро вірить що все (тільки найкраще)ще попереду. Голова по-особливому насичується думками, коли ватра поблизу тебе точно відтворює яскравість зірок, що над головою. Невідомість - манить. Говорити зовсім не хочеться.  Саме такі миті просять залишитись.

Коли тобі виповнюється 16 – світогляд абсолютно міняться. З’являється багато бажань щодо самовдосконалення чи просто для насичення життя приємними подіями. Змінюються пріоритети. Як каже один хороший знайомий : «В 16 починаєш абсолютно по-іншому думати. Таки появляються мозги.» Так відбулося і зі мною. Появилися не лише «мозги», а й цілі  з приводу їхнього застосування.

Але, зараз,милуєшся і задумуєшся лише про те, що найболючіше. Про те, що читаєш в очах і перші два слова  чітко пояснюють правдивість здогадок. Хтось роздумує про, те що не найкраща дочка (син), сестра (брат), і тим більше онука чи онук. Комусь дуже вже страшно бути покинутим  дорогою людиною. Хтось про труднощі, що чекатимуть у близькому майбутньому. Декому кортить довести людству, що позбутися шкідливих звичок – можна.  Про мир. А хтось просто хоче повернутись додому.

 Про біженців постійно  багато говорять по-телевізору, на вулиці , в магазині і т.д. Зовсім різні думки і відношення до людей. Але цю 16-ти річну дівчину сміливо можна назвати жертвою . Мрія стати юристом розвіювалась вітром дорогою з Маріуполя. Тернопіль – місто, яке довелось назвати їй місцем проживання.  Я завжди стараюсь уникати розмов про АТО, біженців, але ця історія не може залишити байдужою. Вона навчилась посміхатися навіть за таких умов.

А іскорки спопеляють все. Очищаються голови. Спокійніше стає на серці. Шум навкруги зростає. Гучнішають сміх і музика. Маски на місці чи то усмішка незважаючи на ніщо. 

Вогонь  догорів. 

P. S. І ще декілька фото з чудової доби.