springgirl: Її величність, що береже таємниці.

Ця ніч - виклик прози.

Арсен Мірзоян

Ніч… Її величають у творах відомі автори. Оспівують музиканти. Зобаражають художники. Ніч – абсолютна загадка для кожного. В цю пору слова - найтепліші. Люди - щирі. Небо - найкрасивіше. Зорі так і манять своїм виблискуванням. Ось Мала Ведмедиця, а он там - Велика, Лебідь, Змієносець і ще сила-силенна відомих і невідомих мені сузір'їв. Не всім подобаються прогулянки з людиною, яка багато говорить про те, чим, зазвичай, більшість і не цікавиться. Така вже я - дивна. Пробачте.

Ніч заставляє нас бути теплішими. Хтось трепетно обіймає кохану людину, хтось плаче від образи, а хтось просто насолоджується красою, спокоєм, душевною компанією, музикою і щиро вірить що все (тільки найкраще)ще попереду. Голова по-особливому насичується думками, коли ватра поблизу тебе точно відтворює яскравість зірок, що над головою. Невідомість - манить. Говорити зовсім не хочеться. Саме такі миті просять залишитись.

Коли тобі виповнюється 16 – світогляд абсолютно міняться. З’являється багато бажань щодо самовдосконалення чи просто для насичення життя приємними подіями. Змінюються пріоритети. Як каже один хороший знайомий : «В 16 починаєш абсолютно по-іншому думати. Таки появляються мозги.» Так відбулося і зі мною. Появилися не лише «мозги», а й цілі з приводу їхнього застосування.

Але, зараз,милуєшся і задумуєшся лише про те, що найболючіше. Про те, що читаєш в очах і перші два слова чітко пояснюють правдивість здогадок. Хтось роздумує про, те що не найкраща дочка (син), сестра (брат), і тим більше онука чи онук. Комусь дуже вже страшно бути покинутим дорогою людиною. Хтось про труднощі, що чекатимуть у близькому майбутньому. Декому кортить довести людству, що позбутися шкідливих звичок – можна. Про мир. А хтось просто хоче повернутись додому.

Про біженців постійно багато говорять по-телевізору, на вулиці , в магазині і т.д. Зовсім різні думки і відношення до людей. Але цю 16-ти річну дівчину сміливо можна назвати жертвою . Мрія стати юристом розвіювалась вітром дорогою з Маріуполя. Тернопіль – місто, яке довелось назвати їй місцем проживання. Я завжди стараюсь уникати розмов про АТО, біженців, але ця історія не може залишити байдужою. Вона навчилась посміхатися навіть за таких умов.

А іскорки спопеляють все. Очищаються голови. Спокійніше стає на серці. Шум навкруги зростає. Гучнішають сміх і музика. Маски на місці чи то усмішка незважаючи на ніщо.

Вогонь догорів.