Мить вже з «Іншого літа».

  Серпень завжди випадає як шанс

Іздрик

Серпень. Його дуже легко відчути. Повітря інше. Він відрізняється спокоєм і вже дещо меланхолійністю людей, які  встигли набігатись за два попередні місяці. Фрукти на столах у кожному будинку. Найсмачніший місяць настав. Кожен має щось для себе. Саме у такі миті хочеться дочитати всі заплановані  книги, переглянути фільми, завершити перегляд серіалів, які ще мають десятки серій. Взагалі зробити все, що було непоміченими у метушні «Іншого літа». Того, складовою, якого не є серпень. Того, яке вчилоло насолоджуватись миттю. Того, яке змушувало приймати необдумані рішення. Того літа, яке було схожим на те, що в дитинстві. Та серпень – змушений повернути нас у суворі реаліїї.

Якось не дуже ще хочеться, аби все завершувалось. Нехай Бредбері пише; «Відчуй це повітря. Серпень прийшов. Прощавай, літо!»  Я все ж не збираюсь віддаватись осені, втрачаючи дорогоцінні дні. Для людини плани, якої ніколи не збуваються ідеальне рішення – спонтанність. Коли  з тобою привітався футболіст біля магазину і подруга поруч миттєво вилітає на зовні фраза : «Йдемо на футбол.» Після довгих вламувань Христини ухвалено: Ідемо!

 Коли проживаєш навчальний рік у компанії двох хлопців черпаєш багато для себе корисної інформації. Завдяки їм для мене тепер доступні більшість(якщо не всі) термінів і з футболу. Щось таки й тямлю. І так, Ми прибули до місця події. Поле, як і завжди виблискувало ще своїм насичено зеленим кольором.  Лошнів «Нива» - Говилів 17.00. На лаві вболівальників посміхались Оксана та Марта – люди з відмінним почуттям гумору і знаннями про футболістів. Дуже тішили дівчата. Весело проведений час перед грою і багато новин відкрилося під час матчу. Завангували:  3:2 в нашу користь. Не всі погоджувались, але Ми вірили.

 Соромно визнати, але на футболі цього року я була вдруге. Першого разу - гра на кубок у якій наші відвоювали собі перемогу. Гра розпочалась. Наші хлопці – неймовірні. Вміло направляли м'яч. Часті точні атаки воріт суперника. Красиві моменти. Відмінний захист. Чиста гра.

Суперники обрали дещо іншу тактику. Грали грубо. Не упускали можливості піти проти правил. Не найкращі емоції вболівальників стрімко виходили назовні, дещо гострими порівннями і емоційно забарвленими все ж літературними словами. Допоки вболівальник хотів чи то політати, чи то розглянути небо однин з гравців нашої команди лежав на полі. Порушення правил. Не перше і, нажаль, не останнє.

Найбільше ж вражав суддя. Він відмовлявся бачити все,що витворяли суперники, але в наших порушення рахував навіть там, де їх не було. Не зарахував гол, аргументуючи тим, що там псевдо офсайд (положення за грою). Прикро. Присмак корупції. Шкода, що немає свідомості у людей. У такій ситуації країни кожен має розуміти за що стояли на Майдані, за що померла «Небесна Сотня» і за що гинуть воїни АТО. Не хочу нікого судити, але ж хіба може країна змінитися на краще, коли всі живуть за старими правилами і ніхто не збирається вчитись жити по-новому?

Гра продовжувалась. Подачки від судді у вигляді пенальок суперник не зміг обернути на свою користь.  Наші не лише відмінно тримали захист, а й вміло пробивали м'яч по воротах суперника. Свисток. Матч завершено. Рахунок 0:0. Багато емоцій.

Усі розходяться. Кожен іде своєю дорогою. Хтось - до друзів. Хтось – додому. А хтось – просто милуватись духмяними вечорами з запахом матіолії і красою заходу сонця. З надіями, що десь точно чекають і на насиченість сонячних, соковитих днів цього "Іншого літа".